Сенат ОЗО: “Ніхто не згасить тих сердець”

18-19 квітня поблизу Львова відбувся Сенат ОЗО – приятелі серця та лицарство зібралися для погомоніти, поспілкуватися, подискутувати на філософські, релігійні, світоглядні, державницькі та економічні теми.

Приятель серця Андрій Жупник перед учасниками Сенату ОЗО

Розповідає комендант заходу, приятель серця Андрій Борсук:

“Є таке дійство, що зветься Сенатом. Акція, де збирається в дружньому колі Лицарство славне. Погомоніти, послухати друзів, а то й подискутувати запекло. Думка кожного, як ніколи, важлива у цей час великих звершень. Завжди існували протиріччя в думках молодшого та старшого товариства. Висловлення думок переплітається з багаторічним досвідом та життєвими прикладами, трохи вигадками, а то й суттєвими заувагами. Скільки б тобі не було років, товариство радо вислухає та й порадить, згуртує біля ідеї, та доведе, що ти маєш стержень, і ти не зігнешся, відкине геть сумніви та доведе, чого ти вартий.

Цьогорічний злет відбувався 18-19 квітня поблизу Львова. На дійстві мали змогу бути присутніми 15 дійсних членів Ордену, символічне число.

Учасники Сенату ОЗО на святкуванні Для Пласту у Львові. Фото Петра Задорожного

Думки, що висловлювались варто вписувати у підручники з філософії. Розмови переважно були на релігійну та економічну тематику впереміш з чутками.

Думки висловлювали запеклі оратори, софісти та консерватори. Проте повага та взаєморозуміння завжди були поруч, за що власне і цінується кожен з нас.

Коли сауна наповнюється теплом, не тільки від електрики, а й від бадьорого гомону та свіжоспечених жартів, розумієш, що саме тут ти мав бути. Тепле повітря пронизує тебе всього. Борешся з бажанням вибігти назовні, час лине поволі. Варто охолодитись. Відкриваєш двері, погляд падає на басейн холодної води. Мить сумнівів… Рушник падає на землю… Стрибок… Крижаний холод огортає тебе… Хапаєш ротом повітря… Ще мить… Затримуєш подих… Очі відриваються… і ти бачиш…. Спокій! Своїми очима. Душевний спокій, що переливається з чітким усвідомленням, що ти все вірно зробив. Піднімаєшся на гору, береш крісло, загортаєшся вафельним халатом, і легке головокружіння поволі відносить тебе на гору. Кудись далеко. Повільно прислухаєшся до дискусії, які хтось завів. Додаєш свої думки, цікаві факти, переконуєш, а то й змінюєш думку на користь співрозмовника. Запам’ятовуєш, що ще треба дочитати і що треба вияснити.

“Ну що? Наступний захід?” Відкриваєш двері, гаряче повітря захоплює повністю, сідаєш на розігріту лавку, загортаєшся рушником і споглядаєш плин часу. Піт поволі виступає зі шкіри, відчуваєш приплив внутрішнього тепла, і душевні розмови. Добре, що я тут. Поволі спускаєшся на землю. Розслаблене тіло, одухотворене насолодою та легкістю, прямує до кухні. Тамуєш спрагу та голод, хтось взяв гітару і залунала пісня. В голові промайнули мандрівки, юнацькі табори, теренові ігри та варти. Як тоді долучаєшся голосом до гурту. Коли співають друзі знайомі з юнацтва пісні, переносишся в минуле. Думаєш, про своє. Розумієш… Все вірно зробив.

“Вдягайся, їдемо?”

“Куди? 2 ночі?”

“Церемоніал, друже!”

Мусиш їхати кудись у темінь, з напівсонним поглядом вдивляючись у пусті вулиці, пояснюючи перехожим та працівникам правоохоронних органів куди і навіщо ти прямуєш, то явище не з приємних. Проте коли лунає знайомий славень і бачиш поряд тих, з якими пластуєш не перший рік, і тих, хто хоче доєднатися до цього гурту, ти правильно вчинив.

Нарешті добрався до ліжка. Сон з дрімотою огортає теплом. В голові гомонять думки та події дня, що минає. Закриваєш очі і хочеш, щоб наснились гори.

Якщо хоча б один Приятель серця розвіяв сумнів, та змінив свою думку на користь Ордену, то вишкіл пройшов вдало. Якщо хоча б двоє вирішили й надалі працювати на благо нашої організації, то ніхто не згасить тих сердець.

Дякую, що ми є!

Цей запис опублікований в категорії Uncategorized. Дата: . Автор: Андрій Овчарук.

Вгору