Патрон

Великий Князь Київський

Святослав Завойовник

Життєпис

Святослав Ігорович (Хоробрий, або Завойовник; бл. 939—972) — великий князь київський (княжив з 945, самостійно — у 964—972), полководець. Батько великого князя київського Володимира Святославича (Великого); син великого князя київського Ігоря і великої княгині київської Ольги.

За «Повістю временних літ» уже в 946 р., беручи участь у війні княгині Ольги проти древлян, малолітній Святослав сидів на коні й навіть пробував метнути списа, щоб помститись за смерть батька (убитого древлянами князя Ігоря).

У 964 р. князь Святослав Ігорович здійснив свій перший похід на землі слов’янського племені в’ятичів, які платили данину хозарам. Святослав домігся того, що вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву.

Навесні наступного 965 р. Святослав відправив хозарському кагану своє знамените історичне послання: «Іду на ви» (тобто «Я йду на вас»). Пройшовши на лодіях по річці Ока на Волгу, а потім донизу великою рікою, через землі волзьких булгар — данників хозар, Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.

Головна битва руської раті з хозарами сталася в низинах Волги, на ближніх підступах до столиці каганату — міста-фортеці Ітиль. Літописець просто говорить про перемогу князя Святослава: «Переміг хозар». Далі князь Святослав повів своє військо до древньої столиці Хозарії — міста Семендер (Махачкала) і зруйнував його. Він переміг племена ясів та косогів, закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському півостровах (Тмутороканське князівство).

Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід: подолавши зі своєю бойовою дружиною кілька тисяч кілометрів, він захопив цілий ряд фортець і розгромив не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава — і для Київської Русі були розчищені торгові шляхи на Схід. Князь зі славою і багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила мати, княгиня Ольга. Однак державні справи його мало цікавили — він бачив себе тільки на військовому терені.

У Святослава були великі плани. Він прагнув не тільки розгромити Хозарію, але й запровадити контроль над торговельними шляхами в Хорезм, Багдад, Константинополь, по Волзі, Дону, на Керченській протоці, на Північному Кавказі, відкрити дорогу на Кавказ і міцною ногою стати в Криму. князь здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, “бо ним тільки Русь плаває”. Святослав вирішив почати велику війну проти Візантійської імперії. Він мріяв розсунути кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю (за прикладом князя Олега, який перебрався у Київ з Новгорода).

Знаючи про ці далекосяжні плани князя (і щоб виграти час — й зібрати достатню військову потугу), візантійський імператор Никифор ІІ Фока звернувся до Святослава з пропозицією розпочати воєнні дії у Болгарії. У 967 р. князь рушив до берегів Дунаю. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї. Святослав влаштувався в місті Переяславці (Преслав). За його висловом, там, у Переяславці на Дунаї, була “середа” його землі — й саме це місто мало стати столицею величезної слов’янської держави. До кінця 968 р. Святослав зробився повним господарем Болгарії.

У той час у Києві знаходилися разом з княгинею Ольгою, яка правила Руссю за Святослава, троє його синів. Навесні печеніги оточили Київ (це був перший напад степових кочовиків на столицю) і почали спустошувати його околиці. Киянам вдалося послати звістку про це у Переяславець. Князь Святослав швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор’ю та Дніпру до Києва. Військо Святослава повністю розгромило печенігів і з тріумфом увійшло в Київ.

Після смерті матері у 969 р. Святослав, прагнучи продовжити війну на Балканах, призначив своїх синів намісниками в окремих землях: Ярополка (на землі полян) — у Києві, Олега — у землях древлян, а Володимира — у Новгороді.

Невдовзі Святославу стало відомо про військові приготування візантійців, тож прагнучи випередити їх, він вирішив сам піти в похід на Царгород. Наприкінці 969 р. спільно з болгарами та угорцями князь почав готуватися до війни з візантійським імператором Іоанном І Цимісхієм. Навесні 970 р. військо русичів стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі загони. Пройшовши близько 400 км, воно взяло в облогу місто-фортецю Адріанополь (центр візантійської провінції Фракії). Під Адріанополем і сталася перша битва Святославова війська з візантійським, яким командував один із найдосвідченіших полководців Візантії Варда Склір. Та імператорська армія зазнала значних втрат. Взявши в облогу місто, Святослав спрямував частину своїх загонів у сусідню Македонію.

Тоді імператор Іоанн Цимісхій знову пішов на хитрість, давши князеві велику данину. Військо русичів, їхні союзники болгари та угорці залишили Фракію і Македонію. Так Візантійська імперія отримала бажаний мир, щоб підготуватися до нової війни. І вже навесні 971 р. імператор урочисто виступив в похід зі своєї столиці. В Адріанополі його чекала величезна візантійська армія. Швидко подолавши Балканські гори, імператорські полки здійснили стрімкий марш — і 23 квітня імператор Іоанн Цимісхій підійшов до міста-фортеці Доростол (тепер м. Сілістра, Болгарія). Героїчна оборона Доростолу тривала 65 днів і закінчилась поразкою русичів. Зрозумівши, що немає іншого виходу, князь Святослав почав переговори з імператором і в липні 971 р. підписав з Візантією мирний договір, за яким відмовився від придунайських земель. Як і волзько-каспійські походи, балканські війни Святослава закінчилися для Києва безрезультатно. До того ж балканські війни, які так блискуче починались для княжого війська, поряд з незліченною кількістю жертв, забрали багато матеріальних і технічних засобів та тільки послабили Київську державу.

Повертаючись до Києва навесні 972 р., Святослав разом зі своєю нечисленною дружиною (яка складалася з воїнів, що вижили після надзвичайно важкої зимівлі на островах у Білобережжі) потрапив у засідку: на дніпровських порогах князя вже чекали печеніги на чолі зі своїм ханом Курею. Подробиці останнього бою Святослава Ігоровича історії невідомі: біля порогів разом із князем загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Куря з його черепа зробив святковий келих, з якого частував найшанованіших гостей. На келиху, за легендою, було викарбувано напис: «Чужого шукаючи, своє загубив».

Іншу версію вбивства Святослава запропонував відомий російський історик-сходознавець Лев Ґумільов. Згідно з нею, змову влаштував старший син князя Ярополк. Тож доблесний лицар і останній князь дружинної епохи в історії Київської Русі, ймовірно, став жертвою підступної змови.

М. Грушевський назвав Святослава Ігоровича “козаком на престолі”.

Перше покликання Ордену

“Орден “Залізної Остроги”
Ще заснував князь Святослав…
Як кінь його серед дороги
Неначе вритий дуба став
І рушити не було сили…
Аж Хиш остроги придумав
І кінь тоді немов на крилах
Буйним степом почвалував,
Як дав острогами князь сильно,
Тоді сказав Хишеві так,
В рам’я поклепавши прихильно:

“Ти заснуєш орден, а знак
Його нехай буде острога –
На память тих моїх остріг,
Нехай лицарський внук Дажбога
Кладе все ворога до ніг!”

Життя і пригоди Цяпки Скоропада.
Їх Ясности Великого комтура Залізної Остроги,
Ґенерального обозного УСС і про. роч., 1925 р.

Вгору