Тарас Гривул: «..єдиним способом протистояти залишається кращий приклад». Інтерв’ю

YMPZ_2012-08-21_Koncert_ZDP_IMG_7340

Під час Ювілейної Міжкрайової Пластової Зустрічі (ЮМПЗ) з нагоди 100-ліття Пласту у Львові, серпень 2012р.

Тарас Гривул, викладач історії, пластун (член куреня Орден Залізної Остроги), батько двох дітей, громадський діяч. Але мабуть більшість знає його як барда-бандуриста. У короткому інтерв’ю всі теми діяльності Тараса переплетені, але українській музиці виділено особливу увагу.

Розкажи, як поєднуєш пластування, роботу, виховання двох дітей, гру на бандурі?

Як поєднати усі мої заняття? Насправді, важко поєднувати тільки різнопланові речі. Те, чим я займаюся назовні, є доволі близьким за своєю цільовою аудиторією. Такий висновок я зробив із того, яким чином мої знайомі із різних середовищ насправді перетинаються між собою. А виховання дітей важливе великою мірою на особистому прикладі. Мої малі (4 і 2 клас) самі, із власної ініціативи взяли в школу і роздали однокласникам листівки бойкоту бізнесу регіонів. Тому я зрозумів, що вони уважно слідкують за новинами і роблять правильні висновки.

Колись пісні мали для українців важливе значення і зміст. Чи зараз це так само?

Якось тепер не прийнято співати “під настрій”, для себе. Зрештою, раніше пісня мала свою мелодику слів (багато куплетів) – для донесення інформації та ритм мелодій – для темпу в роботі. Співали батьки на полі, під час домашніх робіт – вчилися у них діти. Сьогодні завдання співу більш естетичні, але і більш відсторонені. Не забудемо за заборони та загрози.


Тарас Гривул – “Чорна вишиванка”. Київ 22 грудня 2013р. відео: Петро Задорожний

Як розцінюєш вплив “попси” на пересічного українця?

Перефразовуючи, ми – те, що ми слухаємо. Наявність примітивного продукту саме по собі не є негативним явищем. Але наявність у переліку тільки попси веде до заниження своєрідної планки спочатку естетичної, а внаслідок цього – етичної. При цьому мова йде не тільки про попсу музичну, але й літературну, художню, архітектурну, побутову… Темп теперішнього життя вимагає спрощення, але аж ніяк не примітизування.

Зараз часто чути як гімн України виконують п’яні “патріоти”, а “Червона Рута” і “Там під львівським замком” пісні п’яних застіль. Чи є це проблемою і як, та чи варто з цим боротись?

Я би до цього переліку ще додав пісню незрозумілого походження “Ой у лісі, на полянці” і ще декілька “сльозогінних”. Що ж стосується людей, які патріотизуються тільки на п’яну голову, то мені їх шкода. Частково, такі ситуації є наслідком свого незнання, насильного впровадження незрозумілих, неправдоподібних і непідтверджених ідеалів у школах. Ціла епоха радянської шароварщини насправді не закінчилася, а впевнено насаджується учням. Зрештою, можливо, ці люди не вміють інакше висловити емоції.

А щодо боротьби, єдиним способом протистояти залишається кращий приклад. При цьому треба змиритися, що всі не зміняться. Проблема культивувалася останні років 80, відповідно на її вирішення треба витратити не менше часу. Проте п’яно-патріотична поведінка має стати маргінальною.

Кажуть історія крутиться по спіралі, як і побутує думка, що українці увесь час борються за свою незалежність і їм не вдається її здобути на довго. А коли ми повернемось до часів Русі і Святослава Завойовника? І чи це взагалі можливо?

“Колись я мріяв вирости і стати ким-небудь хорошим. Як виріс і став “ким-небудь”, зрозумів, що у бажаннях треба бути конкретнішим”. Думаю, що все можливо, тільки треба для себе визначитися, якого державного ідеалу ми прагнемо. І при цьому менше зважати на поради сусідів. Ця думка правильна як для особистого розвитку, так і для державного життя.

Тарас Гривул – “Марш Легіону”. Записана на пластовому таборі “Легіон – 16” (серпень 2013р.), Львівська область.

Довідка

Народився 14 грудня 1977 р. у Львові. У 1993 році починав пластувати у підготовчому курені імені Мазепи, який діяв недовго. Заприсяжений на горі Лисоня в 1994 р. у курені УПЮ ч.15 ім. Павла Полуботка, гурток “Канюки”. Згодом гурток перейшов у курінь УПЮ ім. Пилипа Орлика (тепер – ч. 43).

Прихід в ОЗО був двоетапним. Спочатку, взимку 1995 року зазнайомився із Будяком і Цвіркуном, але так стрільцем і не став.
А вже з 2001 року пройшов повний тривалий курс добровольця, який завершився успішним заприсяженням.

Музичні заняття почалися навіть раніше, ніж середня школа. Але з першого класу вже ходив на акордеон, згодом паралельно записався на бандуру (капела “Дзвіночок” – тепер “Гамалія”, 5 музична школа). Рік працював артистом професійного колективу – капели “Карпати”. Перші концерти відбулись на початку 1990-х, коли цілі тижні були в поїздках-концертах до Шевченківських днів чи до дня Матері. З того часу Тарас навчився не боятися переповненого залу слухачів.

Доцент Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій. Одружений, із пластункою, Оксаною Молчанович з Рівного. Мають двох дітей.

Автор фото та відео Петро Задорожний.

4 лютого 2014р.

Вгору