Початки Ордену Залізної Остроги сягають часу Першої світової війни (1914-1918). Після бою під Потуторами на Бережанщині із полку Українських Січових Стрільців (УСС) залишилось кількадесят людей, які переїхали в запілля до Вишколу УСС у с. Розвадів та Коша УСС у с. Пісочна (тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.). Цієї події торкається пісня Романа Купчинського “Як з Бережан до Кадри”.Вдень стрільці вишколювалися, а вечорами мали товариські сходини, на яких у листопаді 1916 р. засновується орден “Лицарства Залізної Остроги” (ЛЗО). Ініціаторами створення Ордену були славнозвісний Іван Цяпка-Скоропад та Лев Лепкий, а організація мала на меті, як писав Роман Купчинський:
“насталювання характерів, і плекання товариської культури”, бо “хто має характер, той не буде трусом, дезертиром, перекінчиком, опортуністом, вічним опозиціонером. Хто має товариську культуру, той і послухає без негодування і дасть наказ без образи, і гідно прийме чужинця і гідно виступить перед чужинцем”.
Братчиками Ордену були як і найвищі старшини, так звичайні стрільці, переважно інтелігенція. Члени ділилися на чурів, непохитників і лицарів. Лицарі мали право брати участь у Великому Зборі Лицарства. Лицарі ділилися на кінних і піших (про добрих коней для перших спеціально дбав Великий Конюший Ордену). Непохитники брали участь у Малій Раді – де однак важливих справ не вирішували. Чури не брали участи в жодних радах і не мали жодних прав – вони услугували лицарям. Дуже часто такими чурами були полковники, сотники і т. п., які спершу сміялися з корпорації, потім одначе не могли без неї жити. Дуже часто траплялося таке, що чура-полковник услугував лицареві – звичайному стрільцеві.
На чолі “Залізної Остроги” стояв Великий Комтур, який теж посвячував непохитників на лицарів. Першим Великим Комтуром був Іван Цяпка, останнім – Володимир Свідерський.
Також в Ордені були ще такі функції: Малий Комтур (Володимир Білозор); Великий Канцлер (Володимир Старосольський); Великий Майстер Церемоній (Левко Лепкий); Генеральний Підчаший (Володимир Щуровський); Живописць (Іван Іванець); Великий Скоморох (Роман Купчинський); Великий Трубадур (Михайло Гайворонський); Великий Волхв (о. Андрій Пшепюрський); Великий Окличник, тобто герольд (Михайло Девоссер); Великий Конюший (Микола Стронський).
Члени “Залізної Остроги” носили на військових одностроях з лівого боку відзнаку: чорно-червона стяжка з острогою. Поміж собою вживали звертання “приятель серця”. Скоморохи (поети) на чолі із Романом Купчинським мали за ціль укладати пісні. В цьому їм допомагав Великий Трубадур Михайло Гайворонський із своїми “фанфаронами”. Відтак постало багато стрілецьких пісень, серед яких “Не сміє бути в нас страху” і “Вдаряй мечем” (автор Роман Купчинський), “Хай живе великий Комтур наш” (Лев Лепкий). Антін Баландюк написав музику на слова Антона Лотоцького до так званого “Гимну Коша”.
Великий Збір починався славнем “Не сміє бути в нас страху”. Посвячення лицарів відбувалось дуже урочисто в Розвадові. Зал прикрашав Живописець Ордену Іван Іванець. Посвячення (пасовання) заповідав Великий Окличник. Грали “фанфарони” на чолі з Великим Трубадуром Михайлом Гайворонським. Все відбувалося у відповідному містичному стилі і на староруській мові, з великою нарадою та зі всіми інсигніями. На сторонніх запрошених осіб, які могли бути майбутніми лицарями, все це робило величезне враження. На даний знак лицарі збиралися і зі смолоскипами їхали чи йшли через кілька сіл. В тому селі, де спинилися, влаштовували цілу ніч Сеанс (зустріч-нараду).
Стрілецький Орден проіснував довго, проте, як писав згодом Великий Скоморох Роман Купчинський, “Л3О не намітило шляхів для себе в повоєнних часах, не предвиділо нинішнього, а підчас воєнних завірюх не вспіло як слід розвинутися. Наслідки, які дала б була така організація в війні за волю, просто не дадуться обхопити голим оком”.
Діяльність лицарів Залізної Остроги УСС була тісно переплетена із військово-патріотичним вихованням української молоді. Ще перед початком І світової війни Гриць Трух належав до Пласту у Стрийській гімназії (1913–1914 рр.). Антін Лотоцький та Микола Угрин-Безгрішний (Венгжин) – викладачі Рогатинської гімназії – організували в ній у 1911 р. “Молоду Січ” з подібною до пластової структурою. Один із перших пластунів, старшина УСС Ілля Витанович писав: “Передвісником “Пласту” в українській гімназії в Рогатині можна б уважати організацію молодших гімназистів “Молоді Січі”, які були наче підготовкою до пластування… Правдива пластова організація виникла мабуть щойно десь при кінці 1912 чи на початку 1913 року. До неї могли вступати молодь щойно від 4-ої кляси гімназії й старша й туди мала набиратися молодь з “Молодих Січей”, що були призначені тільки для організації з нищих кляс (1-3).” І далі: “Я вже був принятий у “кандидати” до Пласту з Молодої Січі, під кінець 1913–1914 шкільного року і виїхав з рогатинськими пластунами на Січово-Сокільсько-Стрілецький Здвиг до Львова в червні 1914 р.” Див. Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1963. – Ч. 2 (51). – С. 27–30.
В повоєнний час більшість озонів-стрільців допомагали Пластові. “Співаник для дітей” та “Співаник УСС” Михайла Гайворонського активно використовувалися у виховній роботі, а Володимир Щуровський був лікарем на організованому ОЗО новацькому таборі у Підлютому (1930) і того ж року відзначений пластовою Свастикою Вдячности. У пластових документах знаходимо також імена Івана Іванця, Левка Лепкого, Володимира Старосольського (його син Юрій став згодом Начальним Пластуном), Євгена Щуровського, Миколи Стронського.
Не дивно, отже, що у 1920-х рр. члени Стрілецького Ордену, які перебували у Львові, вважали за своїх молодих спадкоємців старших пластунів з куреня Орден Залізної Остроги і бували “in corpore” на всіх їхніх імпрезах.
Штаб Ордену ЛЗО: пор. Роман Купчинський, пор. Василь Панчак, четар Лев Лепкий, пор. Михайло Девоссер, пор. Гриць Трух, сотник Іван Цяпка, сотник Володимир Білозор, пор. Стефан Навроцький (за іншою версією – Роман Каратницький), пор. д-р Володимир Старосольський, пор. Ілько Цьокан, хор. Микола Никорак і пор. Володимир Щуровський
(світлина П. Постолюка від 25 лютого 1917 р.)
Відеоархів
Фотоархів
