1927. Курінь УСП “Орден Залізної Остроги”

Від 1928 р. мене прийняли до Ордену Залізної Остроги. Основником куреня був ст.пл. Маркусь, студент політехніки і більшість членів того ж куреня були студенти техніки: Іван Кліщ, Борис Дурбак, Іван Сидорів, О. Мамчин, а також Осип Сидорів, В. Саєвич, В.Винницький, Т. Матвіїв та інші. Мене приняли як інструктора тіловиховання, для ведення руханки, забав та ігор для новацького табору в Підлютому, де начальником харчування був Володимир Кметик, а інтендантом С. Білинський всі ОЗО.

Курінь УСП Орден Залізної Остроги провадив такі діяльности:

1) НОВАЦТВО – Улад Новиків. Іван Кліщ був від 1924 року в Команді УПН. Перший публічний виступ новиків був під час свята Божого Тіла, коли в процесії у Львові довкруги ратуші на ринку маршував відділ біля 30 новаків під проводом Івана Кліща. Кліщ також провадив як „братчик” рої новиків при школі „Рідної Школи” на вул.Городецькій.

Табір УПН в Підлютому. Перший табір новаків зорганізував проф. Михайло Іваненко, вчитель „Рідної Школи” з Дрогобича, що там зорганізував Пласт. Цей табір відбувся в селянській хаті й стодолі на Гринькові (горбок напроти Кам’янця), в тому таборі взяв вперше теж участь Іван Кліщ як виховник. Проф. Іваненко був знаменитим вчителем співу і диригентом, вишколив дитячий хор, з яким концертував в Підлютому, Перегінську та здобув тоді велику популярність за концерт перед митр. А.Шептицьким.
Після повені занепало купелеве заведення в Підлютому і тоді Іван Кліщ упросив о.Александра Бучацького, щоб прийняв опіку над новацьким табором, що його Озони плянували провадити в опорожнених приміщеннях заведення в Підлютому. Отець Проф. Бучацький виєднав від Управи Митрополичих Дібр, за вставленням Митр. Шептицького, дозвіл на вживання всіх-приміщень заведення в Підлютому на новацький мішаний табор Його організували Озони, а для дівочих роїв запрошували теж кілька новацьких виховниць (Нуся Курилович, Поля Дицьо, Марія Пасічник, Слава Чудівна, Нуся Панас). Від 1929 року, коли було за багато новаків/-чок, треба було вести табор на дві зміни, тоді дівочими роями почали займатися у Львові - Санітарки (Галя Дворянин-Крохмалюкова, Стефа Клаківна, Стефа Дмоховська, Міка і Дарка Фіґоль, Ляся Старосольська, Маруся Іванчук, Маруся Базилевич і ін.)

О. проф. Бучацький провадив дуже ощадну господарку, заощадив фонди на будову табору на Остодорі біля Підлютого. Площу подарував Митр. Шептицький з правом вирубання потрібного на будову деревостану, що його перенені в тартаках Митр. Дібр на будівельний матеріал. У 1931 році відбувся після розвязання Пласту табор для дітей вже на Остодорі і працював кожного літа безперебійно до кінця 1939 року, при співучасті Івана Кліща. Останній табор перед 2-ою світовою війною провадила як командант Міка Фіґоль. 

2) Пластова кооператива „Плай”. Інж. Андрій Сербин, начальник „Народної Торгівлі у Львові (був членом Верх. Пласт. Команди) дав ініціятиву заснування пластової кооперативної крамниці „Плай” при Гороцькій вулиці 95, де можна було набувати пластові відзнаки однострій, таборовий і спортовий виряд. Він зорганізував там теж можливість пластового заробітку, а саме: пакування насіння для Народної Торгівлі в маленькі торбинки, а також порошки Етґера до печива, ванілевий цукор, цинамон і т.п. Це був поважний зарібок для пластунів, бо насіння і порошки Народна Торговля продукувала масово. Пригадую, що деяких Озонів, що пакували цинамон, жартом називали “цинамони”. Кліщ довгі роки був в дирекції “Плаю”.

3) Зв’язки з укр. пластунами з-поза Польщі. Кожного року під час вакацій кілька Озонів, як туристи мандрували в Чорногору, щоб на умовленому вершку зустрітися з українськими пластунами Закарпаття, а це поширилося також на спільну зустріч з українськими студентами з Буковини. Там обмінювалися інформаціями про діяльність української молоді, наскільки це було можливо спільно таборували.

***

В осені 1930 року, зараз на початку шкільного року прийшло розв’язання Пласту. Треба було шукати інших форм леґальної дії, щоб таємно продовжувати діяльність Пласту.

Для дітей новацького віку була менша загроза і Краєве Т-во Охорони Дітей та Опіки над молоддю могло дальше формувати вакаційні кольонії для дітей на новозбудованій Оселі ім. Митр. Шептицького на Остодорі біля Підлютого.

Озони дальше держали зв’язок між собою, під проводом Кліща обговорювали організацію та виховну програму в праці на вакаційній оселі. Опікуном дальше був о.проф. А.Бучацький, виховниками: Іван Кліщ, Т.Білостоцький з молодших Роман Саєвич, Роман Копач, Т.Матвіїшин, Л.Дубас.

Важче було з юнацькою молоддю на Соколі. Фірму для вакаційної Оселі дало в 1931 році Українське Гіґієнічне Товариство, що його головою був проф. Д-р Маріян Панчишин. Керівником оселі був тоді проф. Тома Вербяний, лікарем д-р Кордюк і інстр. спорту Т.Білостоцький. Учасників було відносно небагато, мабуть 35.

Після закінчення таборів відбувся на полонині під Довбушанкою нелегально таємний Пластовий З’їзд представників куренів УСП, під проводом Сірого Лева. З’їзд тривав 3 дні, учасники були приміщені в шатрах. Тоді вибрано Пластовий Центр, до якого від ОЗО ввійшли Іван Кліщ і Т.Білостоцький.

Програму з’їзду вичерпано, але приспішено відбуто закриття, бо наші інтенданти, що купили харчі в Надвірній принесли вістку, що в містечку є багато польської поліції, зібраної мабуть для якоїсь облави. Згідно з пляном всі групи учасників з’їзду рушили в різних напрямках і вернулися без пригод домів.

Для ідейного й програмового зв’язку таємного Пласту засновано кооперативне видавництво і журнал „Вогні”, що виходило досить періодично.

Озони почали кінчати студії і заняття у своїй професії. Іван Кліщ неструджено підшукував собі виховників і все перед вакаційним сезоном скликував нас на обговорення проблем організації та ведення праці на Оселі ім. Митр. Шептицького.

Аж до кінця серпня 1939 року в часі вакацій була молодь на оселі ім. Митр. Шептицького на Остодорі, останною команданткою, як я згадав, була д-р мед. Марія Фіґоль. Коли я відвідав оселю, вона жалілася мені на шикани й перешкоди, що її робила поліція з Осмолоди.

Під час першої большевицької окупації 1940/41 рр. зв’язок серед Озонів перервався. Іван Кліщ, як інженер був призначений керіником помірів для проведення нової електрифікаційної лінії, що починалась від Перемишля та мала проходи через цілу Україну дальше на схід. Коли в червні 1941 року прийшли до Львова німці і блискавичними наступами заняли цілу Україну, Іван Кліщ прислав записку до кол. виховника у Старяві, що прийшов з німцями до Львова. Іван Кліщ був у Харкові і там включився в організаційну роботу. Коли після вермахту прийшла німецька адміністрацій і Ґестапо почали ліквідувати українські установи, тоді арештували Івана Кліща і він згинув, ростріляний німцями.

З кол. Озонів інж. В.Маркусь згинув вбитий бомбою на залізничому двірці у Львові. Інж. Іван Сидорів і його дружина Ірена з Бойцунів згинули з рук польської боївки на Холмщині, залишилися після них двоє дітей.

Коли в червні 1941 року почалася німецько-совєтська війна і до Львова прийшли німці, тоді негайно зорганізовано українське управління міста та Український Центральний Комітет, що його очолив Д-р Кость Паньківський.

В будинку кол. Банку „Дністер” при Руській вул. була централя ОУН. Інж. Богдан Рак дістав тоді доручення виготовити статут нової організації молоді і він створив комісію для випрацювання статуту. Членами комісії були переважно кол.діячі „Сокола-Батька”: Михайло Тріль, інж. Ярослав Благітка, мгр. Москалевич і Т.Білостоцький. Тоді прийнято популярну назву для організації „Січ”, що існувала на Карпатській Україні та випрацьовано повний статут, що його мала статутова комісія представити на конференції ширшого круга людей, педагогів, спортовців і виховників молоді, що їх в цій справі запрошено до будинку „Дністра”. Коли я тоді пішов у напрямі „Дністра” по Руській вул. приступив до мене молодий член Сокола і перестеріг, щоб я не ішов до будинку „Дністра”. Я тоді пішов у напрямі Волоської Церкви та заглянув на подвіря Дністра. Тоді я побачив на подвірі низку людей, а серед них д-ра О.Тисовського, що стояли лицем до муру будинку під вартою німецького Ґестапо. Тоді багато молодших арештували, на щастя д-ра Тисовського випустили. Після того будинок „Дністра” опустів, відти вийшла ОУН і на тому закінчилася діяльність комісії організації „Січ”, що вже більше не сходилася.

Після того як оформився Український Центральний Комітет, повстало багато відділів, для справ молоді створено Відділ Молоді, що його очолив проф. Северин Левицький і покликав на своїх постійних співробітників Цьопу Паліїв, мгр. Ірену Хойнацьку, мгр. Фалину Любінецьку й ін. Я був референтом справ тіловиховання.

Табори. З огляду на харчову ситуацію УЦК доручив Відділові Молоді зорганізувати літній табор для молоді в Брюховичах біля Львова, де отримано відповідний будинок. Харчування забезпечив Відділ УЦК на місто Львів, а УЦК подбав про транспорт дітей грузовими машинами. Я був комендантом цього табору, господарським референтом мгр. Іван Вороняк, а виховниками колишні мої учні з гімназії (О.Білозор, Л.Терлецька, І.Кравз та інші). Цей табор був успішний з огляду на харчову кризу, отже під здоровленим оглядом для дітвори: 60 хлопців і дівчат новацького і юнацького віку та 14 осіб булави: виховна програма була вповні пластова. Зогляду на дуже гарну погоду переведено тоді 2 зміни табору по 2 тижні кожна. Табір відвідали - голова УЦК Д-р Паньківський із проф. С.Левицьккм, відтак голова Комітету м.Львова О.Голінатий і висловили признання для поводу і виховників за працю.

В зимі 1941/42 під час різдвяних ферій відділ молоді зорганізував лещетарський табір в Брюховичах, що тривав 10 днів. Табір мав звичайний мурований будинок на приміщення, дещо примітивний, але доволі лещетарського приладдя, для біля 30 учасників, хлопців і дівчат, старшого юнацького віку, що переходили вишкіл на молодших інструкторів. Комендантом був Т.Білостоцький, заступником для дівчат була проф. Марія Охримович (донька адвоката Володимира Схримовича, сестра Андрія Охримовича, що була з проф. Гайдучком викладачем фізкультури в Медичному Інституті). Інструктором на таборі були пластуни Юрій Купчинський тепер Бурлака (тоді на таборі пошкодив собі ногу) та С.Цебрух студ. Торг. Інституту).

Літом 1942 знову зорганізовано дві зміни табору для молоді в Брюховичах на 2 зміни, по 2 тижні кожна. Учасниками були хлопці і дівчата, що вже належали до ВСУМолоді. Особливо гарно вражали юнаки з Дитячого Будинку при Кадецькій вул., де ВСУМ-олоді зорганізував Т.Самотулка.

Як тільки відкрилися середні школи, я вернувся до шкільництва. З колишнім директором Антоном Ковалиськом з рамени шкільного управління, що його очолив інсп. Володимир Білинкевич я співпрацював в програмній комісії для середніх торговельних шкіл. коли дир. Ковалисько був покликаний на інспектора українських торговельних шкіл Галичини, а пані Ірена Лежогубська інспектором дівочих фахових шкіл я був заст. директора Михайла Прийдуна в найбільшій середній торговельній школі на терені Галичини. В цім школі почали діяти гуртки ВСУМу і тут я вперше зустрівся з другом Самотулкою, що у Львові був організатором сітки ВСУМу не тільки по школах, але і в дитячих будинках, найбільший із таких був у Львові при вул. Кадецькій, де заіснували дуже діяльні осередки ВСУМу. Чотири гуртки хлопців тогож дитячого будинку я мав опісля в таборі в Брюховичах і вони добре зорганізовані та вишколені.