1951. Озони в діаспорі

Вівторок, 26 серпня 2008, 17:41 | Автор Арпад

Хоча в діаспорі курінь не відновився, озони не припинили роботу з молоддю, насамперед у Пласті. Провідним напрямком залишалося новацтво. Тарас Дурбак був дорадником у справах УПН в часі відновлення Пласту у таборах ДіПі (1946 р.), згодом гніздовим новаків у Ньюарку (США) у 1955-1957 рр. Володимир Винницький був організатором і керівником УПН в Брісбені (Австралія) до 1956 р. Найбільше ж працював з новацтвом пл. сен. кер., С. О. Тиміш Білостоцький: член Орлиного Круга, субреферент УПН (1955-1956), видавець “Вогню Орлиної Ради” (від 1951 р.) і “Бібліотеки ВОР”. У 1949 р. Володимир Кметик став першим станичним в Монреалі (Канада), у 1951 р. - Тарас Дурбак в Ньюарку (Нью-Джерсі, США).

1951 р. з ініціативи Начального Пластуна Северина Левицького була спроба відновити “Орден Залізної Остроги”. Тоді “Сірий Лев” виніс на курінну раду І куреня УПС ім. С. Тисовського питання про перейменування куреня в ОЗО. Ця позиція була підтримана ще кількома сеньйорами (зокрема Тарасом Дурбаком). Але світла пам’ять про Степана Тисовського ще була жива, а тому Орден не відновився.

Визначну роль відіграв у Пласті Тарас Дурбак, який ще у 1928-1929 рр. займав пост секретаря ВПК. У 1950-х рр. був заступником Голови КПС і крайовим комендантом пластунів США, головою таборової комісії. Редактор посібника для виховників УПЮ “В дорогу з юнацтвом” (1959-1962), читав ідеологічні гутірки на перших таборах “Лісової Школи”. Від 1961 р. Тарас Дурбак – Головний Булавний Пластунів (до 1967 р.), згодом головний референт Виховної Дії Головної Пластової Булави. Член Головної Пластової Ради (1973-1991), голова ГПР у 1980-1985 рр. Папа Римський Іван Павло ІІ 3.06.1984 р. відзначив пл. сен. кер. Тараса Дурбака

Заслужену славу визначного педагога, спортивного діяча та науковця здобув професор, доктор Едвард Жарський, який опублікував кількадесять книг і статей, зокрема “Риби річок України” (1947), “Атлас риб” (1947), “Тварини українських лісів” (1958) та ін. Тісно співпрацював із Володимиром Кубійовичем у виданні Енциклопедії Українознавства, автор тих її гасел, що торкаються зоології та спорту. Едвард Жарський опублікував в еміграції також ряд брошур з питань спорту і тіловиховання, серед яких слід згадати праці “Руханка. Гри. Забави. Нарис програми фізичного виховання” (1956) та “Фізичне виховання: посібник для виховників” (1968). Тривалий час очолював центральний орган шкіл українознавства в США – Шкільну Раду (1953–1954, 1961–1977). Автор ряду підручників з українознавства, з яких слід згадати “Історичні основи виховання” (1960), “Порадник виховника: про що виховник повинен знати у праці з юнацтвом” (1965), “Природа України” (1966), “Психологічні основи виховання” (1961). Відзначений грамотою “За відданість сумівській молоді та виховну працю для розбудови СУМ в Америці впродовж цілого життя”. У 2002 році в Нью-Йорку вийшла праця Едварда Жарського “Виховна праця братчиків та сестричок з новацтвом” (Бібліотека В.О.Р., ч. 35).

Актуальні ідеологічні питання піднімав на сторінках пластової преси пл. сен. Василь Максимець. Напрямними для сьогоднішньої діяльності ОЗО є публікації у “Пластовому шляху”, присвячені гострій потребі військового виховання, а також боротьбі із алкоголем.