Прес-служба Пласту спільно з Пластовим порталом продовжує публікувати інтерв’ю з пластунами, які досягли певного успіху в професійному житті. До вашої уваги пропонуємо розмову з Віктором Гурняком, який встиг стати актором у двох відео-роботах та стати позаштатним фотографом авторитетного інформагентства "REUTERS".
Ти вже встиг знятись в двох відео-роботах. При тому що за освітою не актор. Як це сталось?
Це сталося може випадково. У кліпі «Тартака» та Нічлави на пісню «Не кажучи нікому» запросив зніматися Сашко Положинський. Як мені відомо композиція з’явилася після відвідин ним пластового табору «Легіон», що відбувався в урочищі «Чорний ліс» на Івано-Франківщині.
Ці місця відомі славними боями українських повстанців. Під час табору ми відвідували могилу Василя Андрусика «Різуна», що керував відділом УПА «Чорний ліс», проводили пластовий вишкіл, рольові ігри на повстанську тематику, співали пісень. Під час таборування Сашко ще більше перейнявся повстанською тематикою і вже за якийсь час разом з гуртом написав пісню. Потім «Тартак» приїздив з концертом до Тернополя і там я вперше її почув запис у машині Сашка.
Тоді була перша розмова що планується відео-робота на цю композицію, але я навіть і не думав що буду брати участь у зйомках. Автором багатьох кліпів був і є відомий кліп-мейкер Тарас Химич. Специфікою його роботи здебільшого, є участь у зйомках не професійних акторів. Як каже Тарас: «Коли будь-який актор не грає, а природно поводиться в тій чи інші ситуації – ці кадри найцінніші. Звичайна людина переважно грати не вміє, тому і виходить все живо і не награно».
Сашко точно знав що до участі він візьме пластунів, адже люди обізнані з темою УПА і їм не треба грати, вони і так співпереживають і все вийде дуже природно. Остаточний відбір з пластунів згодом вже зробив Тарас Химич. На цю відео-роботу з фотознімків вибрали 4-ох пластунів: Назара Зелінку, Ігоря Ханенка, Кутрань Ореста і мене. Потім ми приїхали в Загорівський монастир, за один день відзняли весь матеріал з нами і вже 14 жовтня, якраз на 65 річницю УПА, я побачив кліп в Києві в Палаці Україна. Ця відео-робота дуже зачепила. А взагалі відео мене цікавило давно, хоч до того часу я не був на справжньому знімальному майданчику. Все що робив - було аматорство, хоча багатьом і то подобалося.
В тому ж 2007 році взяв участь в фільмовий майстернях в Польщі. Ми, маючи якусь тяму в фільмах, поїхали на «експрес-навчання» до сусідньої країни. Думали що нам покажуть як знімати і будуть чогось вчити. А там просто всім дали апаратуру і все що робили то «бакланили» наші сценарії. У Польщі завданням нашої команди було за 10 днів зняти короткометражку, це можна було зробити спільно із іншими групами (Білорусь, Польща, Німеччина) які були учасниками проекту. Всі наші пропозиції по сценаріях не підходили і ми знімалися в проектах інших груп. Дуже «жаба душила», що ми не можемо своє зняти, бо для цього і їхали. Нам ніяк не вдавалося. В команді окрім мене був ще один пластун - Віталій Дерех.
Якось сидячи на траві ми придумали сценарій антитютюнового ролика, і вирішили його одразу відзняти. Згодом, під час вечірньої презентації відео у глядачів просто відвисли щелепи. Запитували «Коли ви це зняли?». Але як виявилось з виховного моменту це відео не сильно вплинуло на оточуючих, адже більшість з учасників конкурсу як палили так і продовжували це робити, особливо дівчата. Щодо стрічки «Золотий вересень», то одного дня подзвонив та запросив зніматися Химич. Тарас дуже хотів щоб роль ОУНівця зіграв я. Для мене то було здивуванням, але охоче погодився, навіть не знаючи деталей що то за фільм.
Чи не складно тобі без потрібної освіти грати роль?
Перша сцена в зйомках якої я брав участь мені далася не просто. Я тоді відчув що я ніякий не актор і що зйомки це не проста справа. В той вечір були зйомки в театрі Заньковецької. Я допомагав розкладати апаратуру і був дуже захоплений всім, що відбувається. Весь вечір дивився як знімали епізоди з «Пікардійською терцією», а вже остання сцена знімалася зі мною.
До останнього моменту не знав що маю там робити. Це були зйомки вечірньої зустрічі мого героя та головної героїні фільму. За сценарієм ми обоє закохані що належимо до ОУН. За сценарієм мав поцілувати її, і не просто зімітувати поцілунок, а таки насправді поцілувати. Не думав що то так важко. В мене постійно в голові була думка: «як я це зроблю, що на це скаже мені моя дівчина?».
Якось воно вийшло і ніби вийшло добре. Дівчині, а тепер вже дружині, звичайно, як і кожній нормальні людині, це не сподобалося, але вона мене зрозуміла. Це була просто гра і все. Всі наступні сцени я просто зосередився на своєму персонажі і все виходило добре.
В двох зйомках ти грав оунівця, у якій ролі хотів би побувати ще?
Не задумувався про це, але мабуть зіграв би будь-яку роль. Колись дуже хотів знятися в історичних фільмах на козацьку тематику. І навіть були якісь пропозиції, але тоді потрібно було несподівано їхати та три місяці в інше місто, що я не міг через причетність до організації пластових таборів саме того літа. Якщо глянути сучасні фільми, то точно не хотів би зіграти роль «ман’яка чи вбивці». Те, що зараз знімається на мою думку, дуже людей робить злими і легковажними. Зараз повсякденно когось вбивають, ґвалтують чи тому подібне – це все є поганим впливом сучасних фільмів. Виконувати якусь таку роль не дуже хотілось би.
Як сприймаєш себе на екрані?
:-) Інколи хочеться, щоб якийсь момент зіграв краще, також бачу якісь недопрацювання. Але все з часом і досвідом набувається. А загалом подобається як виглядаю на екрані :-)
Чи були в тебе ще пропозиції у якихось інших зйомках?
Останнім часом не було пропозицій в серйозних зйомках. Періодично знімаємо щось з хлопцями просто для себе.
Розкажи особливості зйомок "Золотого вересня", чому погодився брати участь?
Найперше взяв участь тому що мені це подобається і завжди цікаво щось нове. Тим більше фільм . Щодо самих зйомок – вони були дуже цікаві. Майже весь час імпровізація. Дуже важливо було відразу зрозуміти що від тебе хоче режисер і решта залишається за тобою. Коли переглядаєш дублі коригуються якісь помилки.
Тарас Химич – талант і професіонал своєї справи. Він настільки бачить кадр, що мене це дуже захоплювало. Інколи здавалося це звичайний кадр, але він настільки круто виглядає на екрані. Інколи приходив подивитися на сцени в яких я не знімався, настільки це було цікаво. Всі персонажі були дуже реальними - здавалося це справді 1941 рік.
Сама тема є не дуже популярною і довший час на неї було табу, тому ніхто до цього не мав відваги зняти щось подібне. Великою заслугою організаторів стрічки є взагалі підняття проблеми перекручування фактів радянськими істориками. Адже Золотий вересень радянська історія показувала по іншому. Якби була змога то фільм точно тривав би довше, але зараз документальні стрічки більше ніж 45 хвилин телебачення сприймає як неформат.
Хто ще з пластунів долучався до стрічки " Хроніка Галичини"?
В деяких епізодах знімалися пластун Андрій Котлярчук. До речі сама Галя, головна героїня фільму, мала відношення до Пласту в Дрогобичі, здається навіть була пластункою.
Окрім твоєї не професійної акторської діяльності, ти ще й професійно фотографуєш. Коли цим почав займатись?
В дитинстві за зароблені за літо гроші тато купив мені ФЕД-5. Я трохи ним фотографував, але так і не навчився це робити добре. Професійно цим почав займатися десь з 2004 року. Вже тоді щось знімав і час від часу мої світлини з’являлися в тернопільських виданнях. Були спроби працювати дописувачем на місцеві ЗМІ.
Якось у 2007 році я випадково був свідком пожежі на Ай-Петрі і пішов в ввечері з фотокамерою на гору аби познімати. Ці фото потрапили у світлини ТОП-тижня і вперше мої творіння опублікували рейтингові українські видання. Від тоді мене запросили працювати в УНІАН і дотепер я фотографую там.
Якщо не помиляюсь ти зараз працюєш на одне з найбільш авторитетних інформагентств "REUTERS". Розкажи історію як туди потрапив докладніше.
Потрапити в штат цього інформагентства є не просто. Працюю там як «стрингер» (на нормальні мові - дописувач). Почав фотографувати для «Reuters» під час епідемії грипу восени 2009 року. Тоді епіцентром хвороби якраз був Тернопіль і так сталося що Бог мене вберіг від неї, що дало можливість робити репортажі про це. Знімав для багатьох різних видань, а найбільше для УНІАН.
Ця тема привернула увагу світу до України і тоді мене порекомендував REUTERS один товариш зі Львова, до речі теж фотограф. Так і почав для них фотографувати. Зараз я розумію що журналістика це моє, в чомусь іншому вже себе не бачу. Ще є з цього приводу багато різних планів, але то все в майбутньому.
Довідка Пластового порталу:
Ст. пл. скоб. Віктор Гурняк народився в 1987 році. Родом з села Городниця Гусятинського району на Тернопільщині. Навчався в 27 загальноосвітній школі в Тернополі, згодом в Технічному коледжі Тернопільського Державного Технічного Університету (тепер Тернопільський національний технічний університет). Працював в щоденній газеті «20 Хвилин» та був редактором пластового часопису «Цвіт України». Брав участь в проектах Інституту Політичної Освіти та Міжнародного Республіканського Інституту.
Очолював в Тернополі Молодіжну громадську організацію «Фундація Регіональних Ініціатив» та був прес-секретарем партія «ПОРА» в Тернопільській області. Сьогодні працює фотокореспондентом інформаційного агентства УНІАН та фотографує для міжнародної інформаційної агенції REUTERS. Одружений. Проживає у Львові разом з дружиною Іриною.
Вступив до Пласту в 14 років. Належав до гуртка «Сірі вовки», що входив до куреня ч. 29 ім. Юрія Старосольського. В 2004 році є одним із співзасновників, і перший курінний куреня ч. 77 ім. Івана Гавдиди. Згодом став членом 15 Куреня УСП «Орден Залізної Остроги» ім. Святослава Завойовника. Виховував юнацький гурток «Орли». Був заступником з виховної роботи станичного та окружного проводу. Керував інформаційною ділянкою в Тернопільському Пласті. Організатор багатьох акцій та комендант Крайового табору «Легіон-11».
Спілкувався ст. пл. Тарас Зень, ЧоК
Фото Петро Задорожний
Джерело: Пластовий портал
Відеоархів
Фотоархів
