Вдосвіта подивився на свій спакований ранець і знав, що зовсім скоро я буду там де немає турбот і буддених справ… ніч була довгою, тому що хотілось, якнайшвидше опинитись на вершині гори звідки відкривається панорама на могутні українські гори, що народили безліч легенд, де зупиняється час і вкотре я дивуватимусь красі Божого творіння… товариство, гори, мандри… здається вже так давно відчував холодне, гірське повітря в своїх легенях.
З Бережан до Івано-Франківська разом зі мною виїхали Вовк і Весло. По приїзді ми вирішили поснідати франківського борщику і рушати далі, але тим не обійшлося, тому що ми здибалися з приятелями серця Зенком та Табанем після чого відвідали виставку антикваріату, а згодом пішли випити кави в затишну кав’ярню, де нас гостинно обслужила офіціантка. Весло сказав: «Дав Бог здоровля!» - і ми покинули місце сеансу з підбадьореним настроєм.
Приїхавши в українське прикордонне село Шибене, військовослужбовці перевірили наші документи та зареєстрували. Ми розпитались місцевих дівчат де нас можуть прийняти на ніч, нам показали хатину ґаздині Олі, яка без проблем прийняла та нагодувала смачною вечерею. Особливо присмакували кнуші з маслом. Лягли спати.
Наступного дня проснулись, вмили твар і чекали приїзду побратимів Зенка, Шпака, Холодка та Весла 2. З ґанку хати де ми ночували було видно прикордонний пункт, то ж ми виглядали їх звідти.
І ось надїхав жалізний кінь з якого повилазили хлопці. Ми подякували господині і пішли зустрічати прибуле поповнення нашої сквадри. Наш капітан Шпак загубив свою метрику і виникла проблєма перетину прикордонної зони, але то все залагодилось.
Нарешті розпочалась мандрівка «Дабл Піп». Першою перед нами стояла гора Піп Іван Чорногірський (2028 м). Підйом здійснювався від полудня. Ми дійшли до озера Марічейка, яке знаходиться в половині шляху до вершини. Озеро було вкрите кригою та снігом. Зробили пару знимок, набрали води на вечерю і поспішили, бо сутеніло. Доклавши троха зусиль ми опинились на вершині. Не гаявши часу, розклали намети в обсерваторії і паралельно з тим готували вечерю на примусах. Втамувавши голод, попили горичого какао і лягли спати.
Зі сходом сонця ми прокинулись, любуючись цим неповторним явищем і горами, які були повиті легким туманом. Ми ще якихось пів години робили світлини, оглядали покинуту обсерваторію, мені вона чомусь нагадувала фортецю, зібрались в дорогу. І ось вже нові спуски та підйоми. Сліди всякої звірини тішили, але інколи насторожували, тому що були вовчі і ведмежі. Дали «грису», щоб надолужити втрачений час, при затримці на заставі. Розраховували на нічліг в колибі, бо брав морозець. Вже минули гору Стіг (1704 м), на яку заборонили йти прикордонники. Неподалік виднілася гора Фаркеу (1961м) найвища вершина Мармароського масиву Карпа, яка знаходиться на території Румунії, що дуже сподобалась стрімкими підйомами. Так підійшов до кінця другий день мандрівки.
Горіло вогнище, готувалась вечеря… товариство гомоніло і веселі розмови гріли не менше за ватру… Повечерявши, заспівали файних пісень. Колиб по маршруту не було, спати довелось в наметі під. Ніч була досить ясна і зимна.
На ранок встали з новими силами і за штири години були вже на вершині Попа Івана Мармароського (1936 м), по якому пролягає кородон України з Румунією. Перепочили, перекусили… Краєвид звідти неймовірний, аж захоплювало дух і хотілось знову колись побувати тут. Вже підвечір дійшли до Рахова, який світився вогнями. В цьому містечку теж не обійшлося без веселих пригод. На нас чекала сауна, смачна вечеря і квас. Люксично попарившись в сауні ми завалились в «раховоз» і з приємною втомою, багажем вражень вертали до дому. По заду залишили гори, які за деякий час знову манитимуть нас своєю нескореністю.
Відеоархів
Фотоархів
