…То була середа, я якраз навідався в Гасову на горнє
гарячого чаю по жовтій карточці.. Паша кинув до середини плястерок лимону,
мимохідь в голові пригадалась Чорногора, там цитрина смакується якось
по-особливому. Слово за слово добрий бармен розказав шо несамовито хоче втекти
від буденності до Раю, я перепитав.., він озирнувся , нахилився і на вушко
прошепотів - Гаджино. Я почалапав
домів але думка про якесь сакральне
місце Бозна-де не давала мені спокою - я спитав вуйка Гугла про якісь
орієнтири, старий не підвів, треба було рухатися в керунку до Чорногори.
Ідея чкурнути туди не забарилася - другі вихідні червня в календарі були вільними і я почав дзвонити кумпелям, шо мають двоколісних друзів, аби склали мені компанію, тіки до Раю і назад.)) Спочатку експедиція відчайдухів нараховувала 7 желєзних писків, але потім через погоду пару сикс і П'єро сказали, шо махали такий курорт мочити ноги невідомо де.
Квитки, харчова плівка, запасні камери, і ше 6 клієнтів ми взяли з собою туди у високі гори. Поїзд до Коломиї, де Вугляк здибав ше одну горянку, злий дядько провідник, якому Спека ледь не наваляв, бо то не дав йому нормально кімарнути, Котлік з падругою і мапою, (до речі добре Спека, шо взяв карту)…
6:30 і ми вже крутимо наші перші кілометри на спідометрі по Ворохті, за переказами подорожніх, якшо до вечора доїдемо, то буде добре)) Перевал між Ворохтою і Верховиною,..висота 1013, і твій вірний кінь несе тебе в долину до казкової і глибокої Гуцулії. Харчів не треба було брати, бо можна їх було купити в Франику, але нашо везти з Франика, якшо попереду ше є Ворохта і то пофік шо в Ворохті пів 7 тіку корів виганяють пастися, а востаннє мій шлунок тішився новим гостям ше в суботу в обід… Добре, шо в Смерековій хаті був куліш і бринза для Бахіла, взагалі цей сирно-молочний край його особливо потішив та залишив свій солодкий, ой, пробач, Спека , солоний смак))
Сонце виглянуло крізь кавалки хмар десь так само несподівано як Микитка пробив першу камеру, ми хутенько її понімєли і подалися в керунку до Дзеброні, звичайно перед тим сімейства Шевчуків та Кияків зробили собі знимки на згадку біля Смерекової хати, до речі на той час Федор вже зняв свої милі калісони і на його ніжках гарно вигравали сині вЄлосіпєдкі. Траса змінилася на ґрунтовку, ґрунтовка на камені і врешті остатня хата села Бистрець, відки тре було пензлювати до гори. Ше звичайно була калабаня аваторок, пошуки сауни на вечір, хоч якоїсь поживи, та все це виявилося марним - треба було чим скоріше встигнути попасти за гарної погоди до Раю, а то потім як будеш дітям розказував шо був в Раю в дощ, та ж засміют…
Відчуття голоду і втоми прокрадалося навіть через шолом та баф і так сильно тиснуло на голову, шо я аж спереживався … та пусте за якихось 2 год ми таки доїхали до колиби з пастухами. Крім них там ше були корови та свині, і воно впринципі би нічого, - от тільки коли ми зморені вирішили перекімарити, то вони свинські створіння не придумали нічого цікавішого як рити землю під нами… з того горя мене Вугляк вмовив піти до гори на водоспад, за повадиря взяли пастуха – він якраз мав йти перевіряти пашу під Шпицями, перші його слова навіть Вугляк з горем второпав, а коли він ше й легонько перднув , - то я вже точно второпав, шо то свій хлоп.
Я навмисне не буду розказувати, шо там було в Урочищі, бо то нечесно, шо ми крутили туди 110 км, а ви отут собі сядете всьо прочитаєте і потішитесь. Історія про то, шо чорти варять в цьому казані погоду теж певно залишиться зі мною на все життя, а ше файний даунхіл донизу, пару акробатичних польотів Лома, та смачнюча вечеря в Ільцях.. а далі феєрія, коли ти банально забуваєш про все на світі, тішишся кожній смереці як мале дитя, єдині цифри які бігають по твоїй голові, то кількість передніх і задніх зірочок, ноги стають одним цілим з педалями, а повітря Гуцулії влітає в твої легені і вилку з однаковою швидкістю. Таке не забувається, таке неможливо відтворити, воно стає унікальним та безцінним скарбом мандрів до урочища. До речі якшо незнаєте шо то таке, то наукове пояснення вам дасть Курек.
А принципі Зевс добре шо ти взяв шолом, бо без нього ніяк, так само як і нам без наметів та менашок.
Відеоархів
Фотоархів
