Південно-Західна Русь відіграла важливу роль в історії Русі. В ранньофеодальний період вона входила до складу стародавньої Руської держави з центром у Києві, а в період феодальної роздробленості на її території існувало кілька феодальних князівств, які в кінці XII ст. об’єднались в Галицько-Волинське князівство, що протягом деякого часу було одним з найбільших на Русі. За писемними джерелами, на території Південно-Західної Русі в IX–XIII ст. існувало близько 150 городів і більших поселень2. Насправді ж подана в літописах кількість городів далеко не повна. їх було значно більше, бо не всі древньоруські городи потрапили на сторінки літописів. В результаті проведеного в останні роки зіставлення староруських пам’яток виявилось, що на території західних областей УРСР їх було у три рази більше3, ніж зазначено в літописах, і немає сумніву, що майбутні польові археологічні дослідження доповнять цей список.
Найстаріші літописні руські городи на території Південно-Західної Русі виникли у басейнах рік Західного Бугу (Червень, Володимир-Волинський, Волинь, Белз, Буськ), Сану (Перемишль), лівих приток Верхнього Дністра (Звенигород, Теребовля) і правих приток Прип’яті (Дорогобуж, Луцьк)4.
Значна кількість древньоруських поселень на цій території проіснувала протягом довгих сторіч і збереглася до наших днів. До таких належать теперішні міста Володимир-Волинський, Белз, Луцьк, Теребовля, Буськ, Галич, Дубно, Городок, Львів та ін., села Дорогобуж, Звенигород, Пересопниця, Шумськ, Пліснеськ та ін. Проте від більшості літописних і невідомих за назвою древньоруських городів і більших поселень збереглися тільки їх городища і назви урочищ. Великі скупчення древньоруських городищ виступають в Галицькій землі на лівих притоках Дністра, у верхів’ях Західного Бугу і на вододілі Дністра та Прип’яті. Цілий ряд городищ знаходиться також на правому березі Дністра і в Прикарпатті5. У Волинській землі значне скупчення городищ виявлено на лесових землях між Західним Бугом і Случчю, а менші групи – на вододілі між ріками Лугом і Липою (лівими притоками Стиру), у верхів’ях ріки Стубла (лівої притоки Горині) та у верхів’ях Горині і Случі. Найменше городищ виявлено у Волинській землі в районі Поліссяб. З наявної кількості древньоруських городів і городищ, що були розташовані на території Південно-Західної Русі, археологічні розвідки і розкопки проводилися приблизно на 1/20 їх частині, а археологічний матеріал зібрано з близько ста населених пунктів.
Питання розташування древньоруських городів і городищ на південному заході Русі вивчалось мало. За весь час археологічних досліджень описано і знято плани близько 50 городищ7. Більшість з цих планів – схематичні і тільки деяка частина їх, переважно останніх років, зроблена за допомогою геодезичних приладів. Значна кількість цих планів опублікована, проте ще багато з них залишилося в рукописах. Оборонна міць древньоруських городів залежала від природних умов місцевості, де вони розташовувались, та їх штучних укріплень. Вивчення топографії древньоруських городів Південно-Західної Русі показує, що майже всі вони були пристосовані до рельєфу місцевості і будувались в основному на горбах з стрімкими схилами, на мисах над ріками та серед боліт, що значно збільшувало їх обороноздатність. Перші з них мали залежно від рельєфу місцевості овальну або майже округлу форму і в основному один, а на деяких ділянках два і навіть три вали. Таке розташування і система укріплень були у городищ в селах Городниця на Дністрі8, Рокитне9, Малі Грибовичі10, Залісся11, Ступниця Друга12 та ін. Городи, що будувались на мисах, мали форму трикутника або якоїсь іншої неправильної геометричної фігури (стародавні Галич13, Пліснеськ14, городища в селах Нижній Струтин15, Стінка16, Копачинці17 та ін.) із боку, де був доступ, один, два, а інколи і більше валів. Городи, що будувались на низинах серед боліт, мали переважно овальну або округлу форму і часто тільки один вал, щоб через низьке розташування не закривати виду на околицю. До таких городів можна віднести стародавні Белз18, Володимир-Волинський19, Звенигород на Білці20 та ін.
Проведений поділ і спроба класифікації древньоруських городів і городищ Південно-Західної Русі за їх розташуванням і системою укріплень далеко не повні, і немає сумніву, що майбутні дослідження можуть внести сюди багато змін і уточнень.
Таким чином, всі древньоруські городи на південному заході Русі, за станом сучасних досліджень, були пристосовані до рельєфу місцевості, на якій вони розташовувались. Відповідно з цим будувались також їх укріплення. Разом з тим слід зазначити, що в міру розростання городів будувалися нові штучні укріплення відповідно до їх соціальної структури і незалежно від рельєфу місцевості (стародавні Галич, Пліснеськ та ін.). Древньоруські городи на території Південно-Західної Русі за планами і типами в значній мірі відповідають древньоруським городам, розташованим в інших землях стародавньої Русі. Проте слабе вивчення топографії древньоруських городів Південно-Західної Русі не дає поки що можливості для більш точного виділення типів городів, як це вже зроблено для інших, більше вивчених в археологічному відношенні районів стародавньої Русі21. Це одне з чергових завдань археологічних досліджень на території західних областей УРСР.
Перейдемо до другого питання – розгляду оборонних споруд стародавніх городів на південному заході Русі. Основну складову частину оборонної системи древньоруського города становили вали і рови. При спорудженні валів важливо було, щоб насипана на них земля не розсувалася і щоб вони служили міцним фундаментом для наземних оборонних споруд. Для скріплення ґрунту, насипаного на вали, на Русі застосовувалися різні способи. Так, вже з дуже давніх часів на вал насипали різні шари ґрунту, чергуючи їх за якістю, а іноді окремі шари утрамбовували і випалювали. Крім цього, вали зміцнювали всередині за допомогою конструкцій з дерева і каменю22, звичайно в залежності від того, який матеріал був на місці і який легше і зручніше можна було використати. Розміри та кількість валів на території древньоруських городів Південно-Західної Русі були різними. Вали в значній мірі збереглися до наших днів. Але їх сучасний стан залежить від ступеня збереженості городищ. Висота валів стародавніх Володимира-Волинського і Галича доходить ще сьогодні до 8 лі, а Пліснеська і Звенигорода та городища в Судовій Вишні на окремих ділянках – до б м. Разом з тим є значна кількість городищ, висота валів яких становить 3-4 м (Городниця на Дністрі, Малі Грибовичі та ін.) і 2-3 м (Рокитне, Добростани, Завадів та ін.). Проте на багатьох городищах висота валів є значно меншою – 1-2 м або вони тепер зовсім знівельовані. Розміри і кількість валів древньоруських городів і городищ залежали, без сумніву, від рельєфу місцевості, на якій вони розташовувались, від тієї ролі, яку укріплений пункт відігравав в оборонній системі більшого адміністративно-економічного центру або в обороні важливих шляхів і границь земель і князівств та, нарешті, від економічного і політичного значення города. Проте ці питання ще недостатньо вивчені і вимагають дальших і поглиблених досліджень.
Вивчення техніки будови оборонних споруд древньоруських городів на території західних областей УРСР по суті тільки почалось і було проведене лише на кількох пам’ятках. Розглянемо їх, починаючи від стародавнього Галича.
Столиця Галицької землі – Галич належить до порівняно найкраще досліджених городів на території західних областей УРСР. Стародавній Галич був розташований на території теперішнього села Крилос, на високій горі між рікою Луквою та Мозолевим Потоком, що була природно захищена з заходу, півночі та сходу, а легше доступна тільки з півдня. З цього боку город забезпечувався штучними укріпленнями, а саме – двома рядами великих валів і ровів, які пересікали Крилоську гору дугою від ріки Лукви до Мозолевого Потоку. На валах города знаходились наземні споруди, частоколи, інші огорожі та вежі23. Дитинець стародавнього Галича складався з двох частин: з північної, де були князівський двір і двірська Спаська церква (Золотий Тік), та з південної, єпіскопської частини, де знаходився Успенський собор з монастирем.
Укріплення Галича були дуже міцними. Про це свідчить значна висота валів, що досить добре збереглися. Перший, внутрішній вал проходив по Крилоській горі легким півколом від ріки Лукви до Мозолевого Потоку. Досі збереглася назва «Воротище», де були, очевидно, ворота. Це, мабуть, і є літописні «Німецькі ворота»24. Зразу за першим валом йшов другий вал, сліди якого ще частково помітні й тепер. Далі простягалася вже рівнина у формі трапеції, нахилена дещо дояру, яку з півдня замикали три великі паралельні вали довжиною 500 м кожний і три рови. Площа між валами має назву «Качків». Це був посад стародавнього Галича, його пересікає зараз ще помітний слід сильно зруйнованого валу, а недалеко знаходиться загадкова «Галичина могила», характер і призначення якої точно не з’ясовані. Є думки, що на ній була сторожова вежа25. Периметр стародавнього Галича доходив до 2500 м, а його площа – до 50 га26. З системою укріплень Галича був тісно зв’язаний ряд оборонних дворищ і монастирів в його околицях. Від них збереглися топографічні назви і залишки фундаментів більших будівель: Прокаліїв сад з фундаментами церкви Іллі, Штепанівка, Юрівське, Воскресенське, Данилівське, Гречище, Іванівське та ін. Усі ці двори і монастирі мали власні вали, залишки яких частково збереглися й досі (рис. 1)27.
Золотий Тік у стародавньому Галичі був захищений валом, який найкраще зберігся із сходу і півдня, досягаючи висоти 1,5-2,3 м. Розріз цього валу показав, що його насип складався майже виключно з чорної землі з незначними прошарками жовтої глини. В ньому зустрічались подекуди насипані для скріплення валу скупчення гальки. В насипу валу знаходились уламки посудин скіфського і древньоруського часу. На давній поверхні, тобто на підошві валу, знайдено уламки керамічних, залізних і бронзових предметів стародавньої Русі, які можна датувати X ст. Підошва валу з обох боків була скріплена кам’яною кладкою, а в деяких місцях навіть схили валу вимощені камінням. З внутрішнього боку дитинця виявлено також вимощену камінням доріжку, яка робила зручним доступ на вал28.
Крім каменю, для побудови валів стародавнього Галича застосовувалися також дерев’яні конструкції. Це були, очевидно, городні, засипані глиною. Залишки таких дерев’яних конструкцій виявлені в 1929 р. у свіжому тоді обвалі землі на місці «Воротища»29. Для зміцнення обороноздатності дерев’яні споруди застосовувалися також і на поверхні валів. Залишки таких споруд типу частоколів або інших огорож були виявлені біля «Воротища» у вигляді залишків перепаленого дерева і випаленої до червоного глини, що виступали під самою поверхнею валу.
Посередині трьох валів і ровів, які захищали Галич з півдня, на урочищі «Качків» знаходився в’їзд шириною 14 м, а перед ним три земляних насипи у вигляді трикутника, поверненого основою до города, а вершиною в напольний бік, з залишками валів по його боках. На внутрішніх схилах трьох основних валів города біля воріт простежувались вирізи в насипу у вигляді рівних площин. Залишки названих земляних насипів дали підставу для різних думок і поглядів щодо їх призначення. На основі цих даних Л.Чачковським і В.Й.Довженком, була зроблена спроба реконструкції складних укріплень воріт з вежами на земляних насипах і з валами між ними30, проте її в останній час заперечив П.О.Раппопорт як начебто безпідставну31. Для визначення призначення земляних насипів, що збереглися, необхідно провести на місці археологічні розкопки, бо тільки вони можуть дати підставу для правильного вирішення суперечливих питань. У південній частині стародавнього Галича біля в’їзду «Воротище» знаходиться земляний насип, можливо, залишки вежі, проте і це питання вимагає дальших досліджень. Можна здогадуватись, що через рови у місцях в’їзду до города були прокладені дерев’яні мости. Треба згадати ще про одну споруду галицьких укріплень. У 1930 р. на Золотому Току на глибині 1 м був виявлений під валом горизонтальний отвір, стіни якого були обкладені камінням32. Це, мабуть, був таємний хід, яким можна було під час облоги города виходити з нього, а, можливо, також забезпечувати його водою.
Укріплення стародавнього Галича не були побудовані в один час. Найдавнішим був великий вал в південній частині Золотого Току та другий вал по боках. Вони захищали найстаріший осередок Галича, проте питання про час виникнення цього осередку і спорудження навколо нього перших укріплень поки що залишається відкритим. У Х–XI ст. Галич розбудовувався, розширюючись одночасні до півдня і сходу, де через відсутність природного укріплення виникла потреба збудувати нові вали і рови. Остаточне закінчення будівництва цілої складної оборонної системи Галича було здійснене, очевидно, перед Татарською навалою на Русь. Проте це також поки що тільки робоча гіпотеза, а саме питання вимагає ще дальших досліджень.
Другим городом на території Південно-Західної Русі, на якому вивчались фортифікаційні споруди, був Пліснеськ. На місці стародавнього Пліснеська залишилося велике городище площею близько 160 га, розташоване на південь від с. Підгірці на узгір’ї, яке стрімко спадає до сходу, півдня і заходу і тільки в північному напрямку повільно переходить у плато. Таким чином, воно з трьох сторін було природно сильно укріплене, а з четвертої, більш доступної сторони його захищали сім рядів валів і ровів, які проходили через плато по лінії схід – захід; висота деяких з валів доходить ще й тепер до 6 м. У 1940 р. в перериві одного з найвищих північних валів, де були, мабуть, ворота, виявлені великі грубо обтесані камені, найбільші з яких мали довжину до 1 м і товщину до 0,5 м. Вони зміцнювали вал, забезпечуючи його від розсування, І тому він добре зберігся. У південній частині городища вали і рови покриті деревами і кущами, вони також добре збереглися. Проте в інших місцях, як в північній, так і в південній частинах городища, контури валів зовсім зруйновані внаслідок різних господарських робіт і атмосферних впливів (рис. 2).
Техніка побудови земляних укріплень Пліснеська досліджувалась під час розкопок у 1946–1949 рр. Були прокопані вал першого ряду, що оточував дитинець, вал другого ряду на північ від дитинця і вал на урочищі «Поруби».
У південно-західній частині першого валу, що оточував дитинець, в місці, де його висота доходила до 5-6 м, було закладено по гребеню валу малий поперечний розкоп площею 65 м2. Вже на глибині 0,3-0,6 м від сучасної поверхні у валу знайдено окремі розрізнені куски каменю. Глибше цього рівня виявлено три поздовжні кам’яні кладки, які були побудовані на різних шарах насипаної на вал глини і нею засипані. Перша кладка йшла посередині розкопу в напрямку гребеня валу, а друга і третя були закладені в західній половині валу паралельно до першої, па відстані 2-3 м одна від одної. Перша кладка збереглася на відрізку довжиною 4 м, висотою близько 1 м і шириною понад 0,5 м (рис. 3). Друга кладка побудована подібно до першої, але вона більше зруйнована. її розміри такі самі, як попередньої. Третя кладка виявлена на дальшому західному схилі валу. Вона залишилась недослідженою. Під першою і другою кладками на глибині 0,5 м залягав шар чорно-бурої глини товщиною 0,3-0,4 м, який був зверху слабо обпалений, а глибше переходив у сильно обпалену глиняну масу. В шарі цієї глини знайдені уламки посудин із слідами вогню, шиферні пряслиця, залізні ножі, обручі, уламок скляної намистини та ін. Виявлені знахідки дозволяють датувати цей шар XI–XII ст.
У східній частині розкопу під шаром обпаленої глини залягав товстий шар вугілля, а нижче шар попелу і залишки двох обвуглених балок. На відкритій площі простежувалась також яма від стовпа діаметром 0,2 м. В завалі споруджень виявлено уламки посудин і перепалені кістки тварин. Східна (внутрішня) половина валу в процесі розкопок не була відкрита, і тому невідомо, чи були в ній кам’яні кладки33.
На основі результатів проведених досліджень можна зробити спробу реконструкції будови валу. Розкопками виявлено в ньому різні шари глини, які показують, що вал у тому вигляді, В якому був відкритий, збудований не в один час. Можна гадати, що спочатку був викопаний рів на захід і північ від сучасного валу і ґрунт з рова насипаний на вал, який досягав тоді 1 м висоти. Виявлення у насипу цього валу окремих каменів говорить про те, що його було вже зміцнено каменями. На гребені цього валу і на його внутрішній половині знаходились якісь дерев’яні споруди (можливо, вежа), які згоріли, мабуть, ще в XI ст. Свідченням цього є сліди згорілих балок та яма від стовпа і розвал перепаленої глини. Це був найстаріший вал, який оточував найдавнішу частину стародавнього Пліснеська. Після пожежі вал було підвищено. Можна припустити, що вже тоді він набрав вигляду, який він мав під час досліджень. У відновленому валу заклали на старих укріпленнях кам’яні кладки і присипали їх глиною. Речовий матеріал, що виявлений в цій глині, можна датувати XI ст. До цього часу слід, очевидно, віднести і спорудження нового валу34.
Другий вал захищав стародавній Пліснеськ з півночі і сходу. В 1946 р. він був перекопаний від гребеня до підошви з внутрішнього боку городища. Висота валу в цьому місці становила близько 2,5 м.. В розрізі валу чергувалися тонкі (чорні) і товсті (жовті) прошарки грунту, що його добували під час копання рову. В нашаруваннях валу траплялися подекуди вуглики і попіл, а також рідше більші і менші камені. Проте слідів кам’яної кладки не виявлено, 3 речового матеріалу в нашаруваннях валу трапились уламки посудин і залізні наконечники стріл, що їх можна віднести до XI–XII ст. Біля підошви валу з внутрішнього боку городища відкрито кам’яну вимостку на площі 15 х 2 м, зроблену з вапнякових каменів і дрібного щебеню. Кам’яна вимостка зміцнювала вал з внутрішнього боку і, можна припускати, робила зручним доступ на нього.
Третій вал, на якому велися дослідження, знаходився на урочищі «Поруби» і захищав розташований там монастир з північної сторони. Висота валу становила близько 2,5 м. У валу зроблено розріз, в якому виявлено різні шари грунту – товсті посередині валу, які тоншали повільно в напрямку до центра укріпленої площі і різко в напольний бік. Ніяких кам’яних чи дерев’яних конструкцій у валу не було. Посередині підошви валу виявлено поздовжній рів шириною близько 1 м і глибиною 0,5 м від рівня його виявлення (рис. 4). У насипу валу знайдені уламки посудин часів стародавньої Русі, які можна датувати XII–XIII ст.35
В різних частинах Пліснеського городища під час досліджень виявлено п’ять земляних насипів, які, можна припускати, були основою веж36.
Дослідження валів стародавнього Пліснеська показали високу будівельну техніку земляних укріплень города. Вал першого ряду, що оточував дитинець, був зміцнений кам’яними конструкціями у формі кам’яних кладок, вал другого ряду на північ від дитинця також подекуди зміцнений каменями і тільки у валу на урочищі «Поруби» не було каменів, а лише на його підошві – поздовжній рів невідомого призначення. На окрему увагу заслуговують в стародавньому Пліснеську залишки веж, виявлені на валах і в різних місцях обширної території городища.
Цікавою археологічною пам’яткою на південному заході Русі, ;іе велися порівняно ширші дослідження оборонних споруд, є городище в Судовій Вишні37. Воно розташоване на західній, горбистій околиці міста в урочищах «Замчиська», «Вали» і «Деберки». Дитинець города знаходився на південній, високій частині «Замчиська» і мав вигляд плоского зрізаного конуса (діаметр 80х70 м) з зовнішніми схилами 3-4 м, 7-8 м, а з півночі навіть 13 м. Стрімкість схилів доходила до 70–80°. Навколо дитинця збереглися залишки зруйнованого валу. Під час досліджень в 1959–1961 рр. розкопано більше ніж 3/4 валу навколо дитинця. У валу цього городища виявлено залишки городень, веж і воріт. Городні простежувались на глибині до 1 м від гребеня валу у вигляді зрубів, засипаних глиною. Вони були в основному прямокутні або квадратні, розмірами в середньому 4,5x3–3,5 м. Городні іншого вигляду (ромби, трапеції) зустрічались лише в окремих випадках, та їх план був зв’язаний з рельєфом місцевості, зокрема з кривиною валу. В стінках городень простежувались по дві-три обвуглені балки, які лежали горизонтально одна на одній. Городні, як правило, краще збереглися у валу ззовні дитинця, а гірше або зовсім не збереглися у внутрішній половині валу. Кутові в’язання, так звані вінця, збереглися в основному тільки при зовнішніх стінках городень, а при внутрішніх досить рідко. Відстань між поперечними стінками городень була інколи більшою з зовнішнього, ніж з внутрішнього боку валу, що також зв’язано з рельєфом місцевості та його кривиною. На, фоні однакових або майже однакових за планом городень відрізнялися деякі, які мали в південній частині наче кліть розмірами 3x1,5 м. Всі городні були споруджені в один ряд. Виняток становили окремі городні, дещо висунуті в напольний бік дитинця поза звичайну для всіх городень лінію або розташовані в кутах кривини валу. Можливо, що це залишки веж, хоча при їх дослідженні не простежувались основні фундаменти, які звичайно зустрічаються в таких випадках. Біля деяких городень простежувались стовпи, які зміцнювали зруби з різних боків. Городні оточували дитинець з усіх боків ланцюгом окремих зрубів, які в залежності від рельєфу валу простежувались по прямій або закругленій лінії навколо дитинця. Проте у двох місцях в північно-східній і південно-західній частинах дитинця зруби городень стикалися майже перпендикулярно і залягали на різній глибині, що вказувало на існування двох частин валу – східної і західної, з’єднаних в цих місцях в один замкнутий круг. Крайні північно-східні і південно-західні городні східної половини дитинця не збігалися з кривиною валу і виходили поза нього, в першому випадку в північному, а в другому – в західному напрямах. В траншеях, закладених в напрямку цих городень, поза дитинцем, на східному березі північної частини урочища «Замчиська» і на площі на південний захід від дитинця виявлено в землі залишки згорілих дерев’яних конструкцій, що є свідченням існування на цих ділянках в давні часи валу, тепер на поверхні грунту зовсім зруйнованого. В багатьох городнях східної частини дитинця виявлено цілі жорнові камені та їх куски, кістки тварин (деякі навіть лежали в анатомічному порядку) і значну кількість горщиків та їх частин. В процесі розкопок не вдалося виявити в городнях печей і вогнищ. Відносно вогнищ питання взагалі важке для вирішення, тому що в городнях залягали великі скупчення сильно обпаленої глини і вугілля і виявити серед них вогнище було неможливо. Виходячи з результатів досліджень, можна вважати, що городні мали оборонне, господарське, а можливо, і житлове призначення, хоч це питання залишається поки що відкритим.
В північній, найвищій частині дитинця, де зараз перекопаний через вал в’їзд на дитинець, з внутрішнього боку валу виявлено залишки згорілих дерев’яних конструкцій, розташованих перпендикулярно до валу, які залягали в обпаленій глині. Обпалена глина мала форму овала (діаметр 5х2 м). Під нею на глибині 1–1,5 м від сучасної поверхні простежувались куски згорілих балок, які залягали в південній частині овала приблизно у формі прямокутника (3,2х1,5 м), орієнтованого ,довшим боком по лінії південний захід – північний схід. В північній частині обпаленої глини на глибині 0,3–0,4 м від сучасної поверхні виявлено 12 балок, які косо в західному напрямку входили в глибину обпаленої глини. В двох місцях – над і під косо залягаючими балками – виявлено куски балки, яка простежувалась по лінії північ–південь. В глині на різній глибині траплялися скупчення вугілля, а місцями і попелу. Виявлені залишки становлять тільки; східну частину споруди. Західна була зруйнована зробленим в цьому місці Перекопом на в’їзд. Дуже можливо, що виявлені залишки згорілих конструкцій походять із зруйнованої сторожової вежі, яка була розташована в найвищому пункті дитинця. Проте не виключено, що це можуть бути залишки і іншої споруди.
Одним з важливих результатів археологічних досліджень в Судовій Вишні є відкриття воріт у західній частині дитинця. Перед початком розкопок вал у цьому місці мав звичайний вигляд земляного насипу з стрімкими зовнішніми і незначними внутрішніми схилами. Зокрема, в насипу не було перериву, який вказував би на наявність тут в’їзду або воріт. В процесі розкопок на гребені валу і на його внутрішньому схилі на різній глибині, в основному починаючи з 0,3–0,8 м, виявлено багато обпаленої глини з складним комплексом завалу згорілих балок. Верхні нашарування глини і балок були в значній мірі зруйновані і мали вигляд засипаної і зрівняної площі. На горизонті цієї площі на глибині 0,6 м від сучасної поверхні на внутрішньому схилі валу знайдено зруйновану прямокутну споруду, а в її заповненні – значну кількість обпалених кусків каменю. Нижче цієї споруди на глибині від 0,8 до 2 м у валу залягало велике скупчення згорілих балок, які простежувались на різних рівнях і були орієнтовані в різних напрямках, проте переважно по лінії схід–захід і північ–південь. Балки досягали 2–3 м довжини і 0,2 м товщини. Завал балок належав, очевидно, вежі над воротами, яка згоріла під час пожежі, і балки з її стін, розсунувшись, впали вниз. При їх розбиранні на глибині 0,8-1 м від гребеня валу виявлено два ряди вбитих вертикально в ґрунт і щільно поставлених один біля одного стовпів (діаметр 0,1-0,2 м), що були орієнтовані з внутрішньої сторони дитинця перпендикулярно до валу по лінії схід–захід, а за гребенем валу в його зовнішній частині дещо повертали на північний захід. Відстань між рядами стовпів (ширина прольоту воріт) не була однаковою: з внутрішньої сторони дитинця вона становила 2,6-2,8 м і постійно збільшувалась в західному напрямку, доходячи до 4 м.
В південному ряді стовпів, приблизно по його середині, в межах згаданого завалу балок виявлено заглиблення в південному напрямку, яке входило у вал у вигляді ніші, укріпленої стовпами. Це, очевидно, залишки драбини або сходів, які вели з прольоту воріт уверх у вежу над воротами.
На північ від воріт простежувалось значне скупчення балок довжиною до 2-3 м, які залягали в основному горизонтально і були залишками городень, призначених для бокового зміцнення воріт. Балки у валу на південь від воріт не були охоплені пожежею. Вони зітліли в глині і простежувались погано. Перед воротами знаходився рів шириною 6 м, глибиною 3 м. Під час досліджень у 1961 р. він був частково розкопаний. В його заповненні траплялися куски згорілого дерева, проте на його дні в межах відкритої площі (6х2 м) стовпів, які служили б опорою для моста через рів, не виявлено. На схід і південний схід від воріт на відстані 1-2 м в напрямку до центра дитинця на рівні давнього горизонту залягало значне скупчення кусків каменів, прямокутне в плані, розміром 7х5 м. Куски каменів, більша частина яких була обпалена, залягали щільно один біля одного в основному одним, рідко двома шарами. Слідів обпалення ґрунту вогнем не було. Споруда входила, очевидно, до складу укріплень, зв’язаних з обороною воріт. Можливо, це залишки вежі.
При розкопках оборонних споруд городища в Судовій Вишні в городнях східної половини валу виявлено близько 30 цілих і роздавлених горщиків, які за формами належали до двох типів: один – великі широкогорлі, з високо піднятими плечиками і другий – вузькогорлі з есовидним профілем бочків. Обидва типи – з тригранно формованими ями. З залізних виробів знайдено предмети чоловічого спорядження і озброєння та кінської збруї. На підставі виявлених матеріалів можна віднести спорудження валу, який оточував дитинець городища в Судовій Вишні, приблизно до кінця X – початку XI ст.38 Дослідження в Судовій Вишні, в процесі яких у валу виявлено городні, вежі і ворота, дали порівняно багатий матеріал для вивчення оборонних споруд древньоруських городів на південному заході Русі. Оборонні споруди були досліджені також на городищі в с. Ленківці, яке вважається попередником Чернівців39. Городище в Ленківцях розташоване на рівній місцевості в болотистій долині р. Пруту і складається з двох частин: дитинця і посада. Дитинець мав форму кола (діаметр приблизно 80 м) і був укріплений основним кільцевим валом гою до 3,5 м при ширині основи 14 м і ровами глибиною до 1,5 м і шириною до 8 м, які в давні часи наповнювалися водою. Посад городища був розташований між річками Совицею і Хабалівкою і простягався із сходу на захід у вигляді видовженого овала діаметром 1х0,3–0,4 км. В основній лінії укріплень дитинця заслуговують уваги додаткові укріплення у вигляді трикутників, названі Б.О.Тимощуком споли типу бастіонів40. Це справді цікаві і, якщо їх пов’язувати з древньоруським городищем, єдині на території стародавньої Русі споруди. Проте, беручи до уваги встановлену на дитинці стратиграфію, а саме те, що ці додаткові укріплення були споруджені після пожежі дитинця, а також те, що на городищі знайдена кераміка, покрита світло-зеленою поливою, можна висловити думку, що укріплення древньоруського городища в Ленківцях використовувалися як фортеця і в пізній феодальний час, коли, згідно з вимогами воєнної техніки того часу, до них могли бути добудовані додаткові споруди у вигляді бокових трикутників типу бастіонів. Пов’язувати ці додаткові укріплення з основним валом древньоруського городища без значного відкриття їх є, на наш погляд, передчасним. В процесі розкопок головного валу дитинця Ленковецького городища були виявлені дерев’яні споруди типу клітей з масивних дубових балок, які правильно визначені автором розкопок як житлові споруди. Виявлені в кліті піч і речовий матеріал цілком пітверджують цю думку. Б.О.Тимощук відносить Ленковецьке городище, з огляду на наявність у валу дерев’яних клітей-жител, до сторожових фортець типу пам’яток в Райках, Колодяжині і Городську. Це визначення в основному правильне. Проте доцільним було б відкрити більшу частину валу і знайти більше матеріалів для підтвердження цієї гіпотези.
Дослідження оборонних споруд на п’яти інших городищах Південно-Західної Русі в Малих Грибовичах, Глинську, Нижньому Струтині, Городниці на Дністрі і Рокитному були незначними. На кожному з них були зроблені тільки розрізи валів, і то не завжди повні. Дослідження в Глинську41 і Нижньому Струтині42 виявили в насипах валу скупчення каменів і сліди кам’яної вимостки на схилах, які в першому випадку, без сумніву, зміцнювали вал, а в другому – крім того, робили зручним доступ на вал. Частковий розріз валу в с. Рокитне43 показав, що він був насипаний одноразово і з однорідного грунту супіску, який походив з викопаного рову. Повний розріз валу і рову був зроблений на городищі в с. Городниця на Дністрі44. Проте документація цих досліджень під час війни загинула, а та, що збереглася, досі ще не опублікована. Цікаві спостереження були зроблені під час досліджень валу на городищі в Малих Грибовичах45. Розрізи валу висотою 2– 2,5 м виявили в двох місцях однакову структуру, а саме: великі скупчення обпаленої глини з прошарками попелу і деревного вугілля. Це, безперечно, є свідченням того, що вали були скріплені дерев’яними конструкціями, можливо городнями, після спалення яких залишились розвали обпаленої глини. Проте це питання повіністю не вивчене і вимагає дальших досліджень на місці.
Зупинимось ще коротко на ровах, розташованих разом з валами навколо міст і городищ. Рови навколо городищ та їх частин на південному заході, як всюди на Русі, споруджувались з метою затруднити доступ до валу. Вони мали стрімкі стіни і значну глибину. Дослідження в Городниці на Дністрі і в Судовій Вишні виявили виразні контури ровів глибиною 2–3 ж від тогочасної поверхні. Коли ж додати, що вали на цих городищах в місцях розрізів мали також висоту близько З м, то перед наступаючим ворогом стояла оборонна споруда висотою 6–7 м, яку нелегко було подолати. Оборонні рови більшості городищ залишались сухими і, можливо, в них збиралась тільки дощова вода. Проте на деяких городищах, як про це свідчить саме розташування їх поблизу рік і серед боліт, можна гадати, рови заповнювалися водою (стародавні Белз, Володимир-Волинський, Звенигород на Білці, Ленківці та ін.).
З вищесказаного можна зробити такі висновки. Археологічні дослідження оборонних споруд древньоруських городів на південному заході Русі є незначними. На підставі проведених робіт більше можна говорити про розташування, топографію та плани древньоруських городів на цій території, ніж про техніку побудови їх укріплень. Проте, незважаючи на порівняно невеликі розміри досліджень, результати їх досить важливі. Вони показали, що земляні вали в стародавньому Галичі, Судовій Вишні і Малих Грибовичах були зміцнені дерев’яними, а в древньому Пліснеську і Нижньому Струтині – кам’яними конструкціями, причому на деяких пам’ятках (стародавній Галич) застосовувалися і дерево, і камінь. Окремої уваги заслуговує будова головного валу з кам’яними кладками в стародавньому Пліснеську і дерев’яних воріт на дитинці городища в Судовій Вишні. Це поки що єдині такого роду споруди не тільки на південному заході, а й на території всієї Русі. На городищах в стародавніх Галичі і Пліснеську та в Судовій Вишні були виявлені споруди, визначені як залишки веж, і висловлені припущення про наявність на ровах перед воротами дерев’яних мостів. Проте внаслідок відсутності серед дослідників одностайної думки і невеликих розмірів досліджень ці питання не можуть бути поки що остаточно вирішені. Підсумки археологічних досліджень древньоруських городів і городищ на південному заході Русі і порівняння їх з результатами досліджень таких пам’яток на інших землях стародавньої Русі свідчать, що повсюди на Русі під будову городів вибирали-майже однакові в топографічному відношенні місця і застосовували в основному такі ж самі прийоми при побудові їх оборонних споруд. Вивчення оборонних споруд древньоруських городів на південному заході Русі показує зразки високої будівельної техніки оборонних споруд і вписує славну сторінку в історію воєнного зодчества на Русі в X–XIII ст. Результати цих досліджень можуть бути використані в загальних працях з історії і культури стародавньої Русі.
1 Слово «город» вживається в староруському значенні.
2 Н. Барсов, Географический словарь русской земли (IX–XIV ст.), Вильна, 1855, стор. 2-219.
3 О. О. Ратич, Підсумки досліджень древньоруських археологічних пам’яток на території Галицької і Волинської земель, «Матеріали і дослідження по археології УРСР», К., 1954, стор. 8.
4 Назви староруських городів подаються за черговістю перших писемних згадок про них і в їх сучасній транскрипції та вимові.
5 Я. Пастернак, Коротка археологія західноукраїнських земель, Львів, 1932, стор. 61.
6 R. Jakimovicz, Szlak wyprawy kijowskiej Boleslava chrobrego, Ровно, 1933, стор. 41-43.
7 Белз, Білів, Більче, Бискупичі Руські (див. Нехвороща), Бриків, Будераж, Василів І, Василів II, Варковичі, Володимир-Волинський, Галич, Городниця на Дністрі, Грабовець, Грибовичі Малі (див. Малі Грибовичі), Добростани, Завадів, Залісся, Звенигород на Білці, Зимне, Ізів, Ісаків, Колиндяни, Копачинці, Корнів, Коропець, Коршів, Крилос (стародавній Галич), Лежниця, Ленківці, Литовеж І, Литовеж II, Львів, Михальче, Мушкатівка, Надвірна, Нехвороща (кол. Бискупичі Руські), Нижній Струтин (кол. Струтин Нижній), Нова Жучка, Перемиль, Підвербівці, Підгородище І, Під-городище II, Пітрич, Пліснеськ, Рокитне, Селища, Семенів, Сілець, Стінка, Страдч, Струсів, Струтин Нижній (див. Нижній Струтин), Ступно, Судова Вишня І, Судова Вишня II, Ступниця Друга (кол. Ступниця Руська), Теребовля І, Теребовля II, Фітьків, Хом’яківка, Хотимир.
8 J. Kopernicki, Pozxukivania archeologichne w Horodnicy nad Dniestrem, ZWAK, II, Краків, 1878, стор. 72, рис. 1.
9 А. А. Ратич, Городища Росточья, КСИА, вып. 12, К-, 1962, стор. 87, рис. 1.
10 Т ам же, стор. 87, рис. 3.
11 О. О. Ратич, Археологічна розвідка на Верхньому Дністрі в 1949 р., АП, V, К., 1955, стор. 159, рис. 2.
12 В. Кобільник, З археологічних дослідів на Бойківщині за 1931 і 1932 р., ЛБ, Р. III, ч. 2, Самбір, 1933, стор. 16, табл. І.
13 Л. Чачковський і Я. Хмілевський, Княжий Галич. Станіслав, 1938, див. план; Я. Пастернак, Старий Галич, Краків – Львів, 1944, стор. 46, рис. 18.
14 О. Ратич, Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР, К., 1957, стор. 25, рис. 4.
15 Я. Пастернак, Струтинське городище, ЛБ, Р. VIII, ч. 10, Самбір, 1938, стор. 24, 25.
16 О. О. Ратич, Археологічна розвідка на Верхньому Дністрі в 1949 р., АП, V, стор. 161, рис. 3.
17 Там же, стор. 163, рис. 4.
18 Л. Чачковський, Княжий Белз, Зап. НТШ, т. CLIV, Львів, 1937, стор. 31.
19 О. Цинкаловський, Матеріали до археології Володимирського повіту, Зап. НТШ, т. CLIV, стор. 197.
20 О. Ратич, Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР, стор. 22, рис. 3.
21 П. А. Раппопорт, Очерки по истории русского воєнного зодчества X– XIII вв., МИА, № 52, М.–Л., 1956.
22 Н. Н. Воронин, Крепостные сооружения, «История культури древней Руси». І, М.–Л., 1948, стор. 439; П. А. Раппопорт, Очерки..., стор. 66-144.
23 Л. Чачковський і Я- Хмілевський, вказ. праця, стор. 54-75, план; Я. Пастернак, Старий Галич, стор. 44-46, 49, 167.
24 Летопись по Ипатьевскому списку, СПб., 1870, стор. 518.
25 Л. Чачковський і Я. Хмілевський, вказ. праця, стор. 61.
26 Там же.
27 В. И. Довженок, Селища и городища в окрестностях древнего Галича,.. КСИА, вып. 4, К., 1955, стор. 12-13.
28 Я. Пастернак, Старий Галич, стор. 167.
29 Там же, стор. 49.
30 Л. Чачковський і Я. Хмілевський, вказ. праця, стор. 59-60, план; В. И. Довженок, Військова справа в Київській Русі, К., 1950, стор. 55-56.
31 П. А. Раппопорт, Очерки..., стор. 137.
32 Л. Чачковський і Я. Хмілевський, вказ. праця, стор. 29
33 І. Д. Старчук, Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р., АП, V, К., 1955, стор. 32-.33
34 І. Д. Старчук, Розкопки на городищі Пліснесько, АП, І, К., 1949, стор. 77–78.
35 І. Д. Старчук, Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р. (Повний звіт зберігається в науковому архіві Інституту суспільних наук АН УРСР).
36 М. П. Кучера, Древний Плеснеск, Автореферат кандидатской диссертации, стор. 5-6.
37 О. О. Ратич, Результати досліджень древиьоруського городища «Замчиська» в м. Судова Вишня, Львівської області, в 1957–1959 рр., МДАПВ, вип. 4, К., 1962, стор. 106-119.
38 О. О. Ратич, Результати досліджень древньоруського городища «Замчиська» Судова Вишня, Львівської області, в 1957–1959 рр., МДАПВ, вип. 4, стор. 119.
39 Б. А. Тимощук, Ленковицкое древнерусское городище, СА, № 4, 1959, стор. 250-257, план.
40 Там же, стор. 250–251, план.
41 Я. Пастернак, Перші археологічні розкопи, Богословія, Львів, 1936, т. XIV, стор. 177.
42 Я. Пастернак, Струтинське городище, стор. 25.
43 А. А. Ратич, Городища Росточья, КСИА, вьт. 12, стор. 88.
44 За інформацією М. Ю. Смішка, за яку щиро дякую.
45 М. Ю. Смішко, Сліди прадавнього поселення на Чорній горі в Грибовичах Малих біля Львова, «Наша батьківщина», Львів, 1937, ч. 4-5, стор. 93–94.
Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – Вип. 5. – Київ, 1964. – С.115-129.
